Український антиолігархічний закон є механізмом для зведення рахунків президента Володимира Зеленського із своїми політичними опонентами, перш за все із Петром Порошенком.
Джерело: Gazeta.UA із посиланням на Atlantic Council.
“Зеленського звинувачують у тому, що він підтримував зв’язки з олігархом Ігорем Коломойським з моменту вступу на посаду, формував політику та персональний склад свого уряду відповідно до інтересів Коломойського та отримав позитивне висвітлення у ЗМІ. Ця залежність, ймовірно, посилиться, оскільки президент бореться з середньостроковою непопулярністю і починає планувати свою передвиборну кампанію на 2024 рік”, – пише аналітик.
Мало підстав вважати, що нещодавно прийнятий український антиолігархічний закон значно змінить цю динаміку влади. Критики стверджують, що критерії для визначення того, хто кваліфікується як олігарх, є суб’єктивними або відкритими для маніпуляцій. Що визначає участь у політичному житті, коли зв’язки між багатством і владою зазвичай є приватними і заперечуються? Що являє собою монополію, коли володіння і контроль над активами підприємства часто здійснюються через довірених осіб?
Навряд чи заспокоює те, що вирішення цих питань покладається на Раду національної безпеки і оборони (РНБО), орган, повністю підконтрольний президенту. Об’єктивне та справедливе застосування положень законопроекту вимагає залучення незалежного органу, який має відповідні слідчі повноваження з дотриманням прозорої та підзвітної робочої практики.
“Без цього він зловісно виглядає як механізм виконавчої влади, спрямований насамперед на зведення рахунків з обраними опонентами, особливо з колишнім президентом України Порошенком”, – пише Кларк.
Чи можна очікувати, що РНБО буде чесно дивитися на зв’язки Коломойського з Офісом президента, намагаючись визначити його причетність до політики? Яких зусиль вона докладатиме, щоб розкрити весь обсяг бізнес-імперії Коломойського, враховуючи, що значна частина його багатства зберігається за межами України? Це стало особливо чутливим для Зеленського після витоку Pandora Papers та викриття того, що він володіє значними багатствами в офшорах, більша частина яких отримана з попередньої роботи на медіа-імперію Коломойського. Конфлікт інтересів надто великий, щоб мати велику довіру до процесу, який безпосередньо підпорядковується президенту.
Західні партнери України не можуть дозволити собі бути байдужими до недоліків стратегії деолігархізації Зеленського. У кращому випадку, це втрачена можливість вирішити проблему. У гіршому, він ризикує стати інструментом для увічнення тих самих проблем.
З українською олігархією не можна боротися вибірково, і будь-які спроби це зробити слід засуджувати. Імплементація правил повинна здійснюватися прозоро та неупереджено незалежним органом. Це повинно супроводжуватися вимогою до уряду та президента бути відкритими щодо своїх стосунків з тими, хто володіє значними приватними багатствами.
США та ЄС повинні стежити за виконанням законопроекту та наполягати на змінах, які відображають найкращу міжнародну практику. Будь-які зміни мають враховувати рекомендації Венеціанської комісії, які очікуються до кінця року, наголошує автор.
“Якщо нещодавно прийнятий український антиолігархічний закон не зможе ефективно і безперешкодно впоратися з проблемою олігархічного впливу, західні уряди повинні дати сигнал про готовність запровадити додаткові цілеспрямовані санкції проти тих, хто залишається безкарним, незважаючи на відповідальність за корупцію та порушення прав людини. Досвід показав, що це залишається найефективнішим способом”, – резюмує Кларк.
